Подорожі і приватне життя

Дорога в ту сторону шлак: нічний переїзд, 7 годин на кордоні, повільніше навіть за приватні авто. Запізнилися теж на сім. Дехто з пасажирів не встиг на літак. Документів треба мінімум, свідоцтво багатодітної сім'ї та страхування. Назад доїхали на 2 години раніше. Flixbus 8:30 - 19:00 вже у львові. Кордон пройшли за годину. Мінімум зупинок.

https://youtu.be/g7RAPS8mE94 Отже кажуть що бути безумовно добрим до всіх це погано, бо такі люди просто хочуть виглядати добре. Я можливо був таким раніше. Але моє коло спілкування обмежувалося рідними і найближчими друзями. Це нормально робити добре для своїх. Можливо я був занадто добрим і через це  занадто вимогливим? Але тоді не ясно що такого неможливого я вимагав? Коли почалися проблеми я став чітко говорити що мені потрібно, але це тільки пришвидшило розлучення. Треба розказати про це Богданові.

Коли жінка по багатьох роках спільного життя так і не дослухалася до прохань не обзивати свого чоловіка без причини мабуть можна ввести правило одного попередження. Після першої образи - попередження. Після другої - заходи заспокоєння вже без попередження . Знаю хто на таке нізащо не погодиться. Але це можливо єдиний вихід де людинка слабка духом. Це працює якось у штатах зі зброєю. Як жити в районі де гопники тебе кожен день грабують, а ти не можеш відповісти.

Яким же був той план? Рання пенсія. Хтось мав стати для мене опорою як я був для весь цей час. Ранній вихід на пенсію. Мотоцикл і подорожі.  Побачити як ростуть діти - бо я не надивився. Я заздрю їй. Я хотів поділитися своїми мріями з тими у кого їх немає або погодиться на це. Все не згоріло але трохи обвуглилось. Місцями до основи. Я поклав кар'єру заради більшої сім'ї. В сім'ї у мене теж не було опори. Може насправді немає за чим плакати? Ну що ж, світ великий. Хай доля мене веде.

Більше друзів Собачатництво Спорт Туризм Лекції Гроші Дитячі кімнати Волонтерство Робота

Плани це моє все. Вони захоплюють і вже життя стає частиною плану, а не навпаки. Я думав що шлюб має невичерпну міцність. Я любив її. Люди люблять наркотики і горілку. Це теж нас вбиває. Неможна дозволяти себе вбити. Мене просто використали ... Або це просто не та і не там!? Шкода тих кого це могло зачепити. Шкода свого его, воно вже мабуть не буде таке як раніше. На тій стадії зараз що не уявляю іншого. Щастя це наркотик. Мені треба щастя. Яке? Я не маю багато друзів. Я все вклав у цю сім'ю. Хвора паскуда забрала це у мене.  Треба будувати все з початку. Це не просто. Допомога була б доречною зараз. Може я стану ще багатшим згодом?  Скільки людині треба багацтва? Де межа? Я не був обмежений особливо нічим. Більша свобода мені не потрібна. Мене обманула слабка людинка що зламалася раніше. Я допомагав не зламатися у межах які вважав достатніми здоровій людині.  І що тепер буде? Я боюсь, отже не такий вже й сильний. Або надто довго жив ситим життям. Але ж це кур...

Зберегти сім'ю можна якщо всі залишаться з тим з батьків хто не викидає інших. Якщо можна "вижити" одну людину чому не можна іншу?